Іоанн Батьковець «Люди зі сторони відмовляли нас будувати церкву...»

Будівництво церкви – завжди досить складна і відповідальна робота. Багато хто вважає, що маленька парафія та критичне ставлення влади робить будівництво храму неможливим. Але православна громада з міста Борщів на Тернопільщині на чолі з отцем Іваном довели, що справжня віра в Бога робить дива.

Іоанн Батьковець «Люди зі сторони відмовляли нас будувати церкву, адже краще звести храм в тому місці, де є велика православна громада»

Історія протоієрея Іоанна Батьковця розповідає про титанічні зусилля, самопожертву та істинну віру. Гадаємо, що вона буде корисна не лише людям, котрі бажають побудувати храм, але й християнам, у яких виникли сумніви при досягненні своєї мети.

Про ідею побудувати храм

Богослужіння в місті Борщів проводиться понад десять років. Став настоятелем місцевого храму у березні 2006 року. Спершу проводили службу в залізному будиночку. У ньому були далеко не найкращі умови - протікав дах, був неприємний запах сирості… Власними силами перекрили дах, однак у нас було велике бажання побудувати свій красивий храм.

Звести церкву на тому ж місці було важко, адже поряд знаходилося лише півтори сотих землі. Розглядали різні варіанти… врешті, у 2010 році придбали земельну ділянку.

Пощастило, що вона призначена як для будівництва житлового будинку, так і для громадської забудови. Тому не потрібно було змінювати цільове призначення.

У 2011 році розпочали збирати кошти на проведення комунікацій: світло та воду. Електроенергію провели власними силами. Згодом розпочали робити паркан та пробурювати свердловину. Зіткнулися з тим, що коштів громади вистачає лише на щось невелике.

Спершу спробували збирати пожертви по єпархіям. Приїздили до правлячого архієрея, брали у нього письмовий дозвіл і з групою прихожан збирали кошти на будівництво храму. Так ми робили у Закарпатській і Чернівецькій єпархіях. Зібраних ресурсів фактично вистачило на проведення комунікацій.

Однак, головним завданням для нас було не просто розпочати будівництво храму, але й завершити його. Тоді з’явилася ідея писати листи у всі храми та монастирі УПЦ. Також писали до інших Церков - Грузинської, Російської, Білоруської, Чеської, а також на Афон. Відправили понад 15 тисяч листів, у кожний вставляли підтверджуючий документ від єпископа щодо необхідності збору коштів.

Вагому роль також зіграв авторитет нашого правлячого архієрея. Жертводавці неодноразово зв’язувалися із ним та запитували підтвердження щодо збору коштів на будівництво храму.

Ми обрали типовий проект храму, який взяли в Великих Кременцях, Кременецького району. Нижній храм самі заклали в проекцію.

Масштабне будівництво розпочалося влітку 2012 року: звели цокольне приміщення і розпочали будувати стіни. Восени 2013 року освятили нижній храм. Допоки будувався верхній храм, вели богослужіння у ньому.

Вважаю, що під час будівництва дуже важлива особиста присутність священнослужителя та гарна команда будівельників. Мені пощастило, що мій тато та рідний брат очолюють дві бригади по будівництву храмів. Батько спеціалізується на будівництві стін і фундаменту, а брат – на встановленні покрівлі. Тому мені було значно легше, адже це економніше. Крім того, мав довіру до будівельників та опору в їхньому обличчі.

Також важливо, щоб був хоча б невеличкий церковний будинок. Це вирішує ряд проблем – є де жити і харчуватися будівельній бригаді.

Про прихожан

Якщо до нашої парафії за рік додається одна сім’я – то це доволі багато. Гадаю, що такий результат дорівнює ста особам в інших парафіях. Адже в напрямку Тернополя близько 100 км не має жодного храму, в напрямку Чернівців – близько 60 км. Найближче до нас - за декілька десятків кілометрів знаходяться храми Кам’янець-Подільської єпархії на Хмельниччині.

Коли став настоятелем місцевого храму, то в нас молилося близько 10 прихожан. Через рік нас стало 20, ще за два роки - 40, ще за три – 60. Дуже радісно, що наша кількість не зменшується і люди продовжують молитися у храмі Української Православної Церкви.

До нас на Божественну Літургію навіть приїжджають люди з інших районів Тернопільщини, - доїжджають із  Гусятинського, Заліщицького та Борщівського районів. Є прихожани з Чортківського району, в якому є дві православних парафії, але їм ближче їхати до нас. Відтак деяким християнам доводиться добиратися до храму близько 50-60 км. Це затратно в часі та коштах, тому думаємо над тим, аби придбати церковний автобус. Так змогли би звозити прихожан на службу та організовувати паломницькі поїздки.

Про листи

Коли народилася третя донька, отримали грошову допомогу. Разом із дружиною вирішили вкласти ці кошти в листи. На 5 тисяч гривень придбали поштових марок, на 2 тисячі  – листів, а ще за 2 тисячі - принтер.

Листи писали щиро, описували ситуацію в місті, маленьку кількість нашої громади та в яких умовах ведемо богослужіння, а також те, що маємо велике бажання – побудувати храм.

З самого ранку дружина підписувала листи. Я також їй допомагав. Результат отримали аж через 2-3 місяці.

Дехто з жертводавців телефонував, а дехто  - навіть приїжджав, аби пересвідчитися, що це не афера.

Спочатку написали листи в монастирі України, всі з яких відгукнулися на наше прохання. Від церковних приходів – не всі відповіли на наше прохання. Адже не всі розуміли проблему. Багато хто говорив, що в них також триває будівництво.

Для себе зрозумів, коли просять допомогти в будівництві, необхідно дати хоча б 5-10 грн. Оскільки, коли є взаємодопомога, то вдається багато.

Згодом вирішили писати закордон – написали в монастирі Афону. Було приємно, коли нам відповідали та надавали духовну підтримку, - в монастирях возносили особливу молитву за будівництво нашого храму. Ми її дійсно відчували. Вважаю, що можна мати кіпу грошей, але коли не відчуваєш підтримки, то з’являються якісь «палки в колеса».

Не можна сказати, що в нас все йшло легко, були й спокуси, однак  - все складалося добре. Іноді доводилося багато їздити, аби зустрітися з людьми, які отримали лист. Дехто хотів долучитися більшою мірою, а в деяких парафіях - просили людей допомогти, стаючи посередниками.

Про гроші, борги і віру

Я ризикова людина. Бувало так, що в нас не вистачало 100-180 тис. грн., тому доводилося навіть самому стояти з карнавкою близько 4 місяців. Коли у цей період їхав на Божественну літургію, то мене підміняли мама з татом. Так за літні канікули нам вдавалося віддати заборговані кошти.

Переконаний, що важливо витискати максимум із зібраних грошей. Якщо дали гривню, то потрібно будувати як за 2 грн., коли отримав 100 грн. – будівництво повинно йти ніби на 200 грн.

Жертводавці відчувають, коли фінанси використовуються щиро та економно. Для них це важливо. Також потрібно, щоб все було вчасно.

До речі, мій тато, який багато років пропрацював на будівництві, каже, що значно легше прокормити одразу 30 працівників, аніж коли працює двоє-троє і довго. Це також дає змогу зекономити час і гроші.

Людям, котрі цікавляться будівництвом, необхідно давати звіт, і це треба робити щиро. Коли дають певну суму коштів, їм потрібно довести, що ми зможемо зробити більше, -  десь зробити щось самостійно з прихожанами. Наприклад, можемо власними силами вивезти будівельне сміття. Коли люди бачать такий підхід, вони готові допомагати.

Не потрібно все описувати в дороговартісних тонах, адже це відлякує, - люди вміють рахувати і цінять, коли бережуть кожну копійку.

Траплялося так, що люди зі сторони відмовляли нас будувати церкву, адже краще звести храм в тому місці, де є велика православна громада, а не має комфортного місця для молитви. Були такі спокуси… Але внутрішній голос підказував, що це неправильно й треба йти до кінця, до своєї мети.

Неодноразово переконувався, що Бог допомагав нам. Одного разу, мав великий борг і підходив час, коли треба було його віддавати. Ми вже й не знали, що робити. Однак, близько десятої вечора приїхали незнайомі люди та привезли нам необхідну суму. Виявилося, що вони колись мешкали в Борщеві, але виїхали за кордон. Ці люди просто побачили будівництво й вирішили пожертвувати гроші.

Ми помітили, що Господь посилав стільки грошей, скільки було потрібно, не більше і не менше. Закінчилося будівництво, - все, коштів не має. А коли відбувалося будівництво – гроші надходили. Це закон.

Можливо, іноді все ж потрібно ризикувати. Звичайно, що при будівництві потрібно все планувати, але час від часу доводиться йти і на ризик.

Про ікони та оздоблення храму

У відповідь на наші листи знайшлися люди, які допомогли нам більше, аніж сподівалися. Після того як звели стіни мали бажання штукатурити і білити нижній храм. Крім того, ризикнули розпочати розпис верхнього храму. Зробили перші ікони в куполі та показали звіт. Це було дещо дорого, але зуміли знизити вартість робіт. В результаті верхній храм на честь Святого Миколая розписали фактично за 11 місяців, а у нижньому – зробили лише іконостас. Сподіваємося, що згодом власними силами розпишемо і його. Він зведений на честь всіх святих, тому потребує більш складних сюжетів. До речі, до розпису храму долучалися навіть прихожани – вони писали більш прості орнаменти, що здешевило вартість розпису та зекономили час.

Про місіонерську діяльність

Думаю, що якби не відбувся розкол, то ми б не мали проблем. За 15 років у людей змінилася свідомість, в цьому регіоні Українську Православну Церкву сприймають як щось нове, вороже. Люди не бажають вникати в інформацію про те, що відбувся розкол і наша церква є істинним християнством. Тому тут масштабного місіонерства не проведеш, це можна робити лише в приватній бесіді, при зустрічі. Згодом люди запитують чи можна прийти в храм, подивитися на богослужіння. Тому ми вирішили вести місіонерську діяльність власним прикладом, старатися жити так, щоб не показувати негативу.

Іноді люди гуляють в парку поблизу церкви й заходять в храм. Часом нашу територію відвідує до десяти людей. Вони фотографують, заходять, дають записку і буває так, що згодом приходять до нас на службу.

Мали бажання проводити лекції у навчальних закладах, але їхнє керівництво нам одразу відмовляло. Можливо, з часом більше здружимося із людьми й все зміниться. Адже коли спілкуєшся з людьми, дружиш з ними – це не дає права їм конфліктувати.

Окремі поради для тих, хто будує храм

Дуже важливо наперед продумати, як утримувати храм після завершення будівництва. Необхідно гарно спланувати все, що стосується опалення, водопостачання та електроенергії. Все потрібно робити чітко.

Також потрібно наперед знати, куди можна вивозити будівельне сміття. Крім того, дізнатися чи не матимете проблем із підземними водами, одразу придумати якесь оздоблення храму, озеленення території. З усіх питань бажано звертатися до спеціалістів.

Гадаю, що храм повинен бути красивий не лише всередині, але й зовні, мати гарну територію. Обов’язково потрібно спланувати хоча б невеличкий церковний будинок, що дасть змогу проводити воскресну школу, у ньому зможе жити священник, будівельники, прийняти гостей.

 

 

 

 

 


Больше публикаций

Благотворительность
УПЦ не словом, а делом борется за мир в религиозной среде Украины

Украинской православной церковью совместно с благотворительным фондом «Фавор» была запущена программа «40 храмов»