Історія храму Олександра Невського в Варшаві

Людина завжди задавалась питаннями про проблему зла. Звідки зло, хто його джерело, чому воно існує в світі? Всі ці питання надто часто звучать, щоб ігнорувати їх. Відповіді на ці питання цікавлять людство тому, що перед ним весь час маячить ще одна проблема - проблема страждань.

Чому страждає грішник, зрозуміло: вкрав - сядеш до в’язниці. «Злодій має сидіти у тюрмі». І тому причиною страждань для злодія завжди буде його гріховне бажання збагатитися за рахунок іншої людини. Ніхто, крім нього самого у його стражданнях не винен.

Взагалі, можна говорити про певний закон «відплати» - людина дуже часто сама стає причиною своїх страждань. Апостол Павло написав про це так: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне.» (До Галатів 6:7,8). Тут все чітко сказано - сієш пшеницю, то не пожнеш овес, сієш зло - не пожнеш добро. Ми ж, чомусь, надто часто про цей закон забуваємо. А шкода. Тому що якби пам’ятали, то не питали б розпачі у Бога «чому зі мною так сталося?», а намагалися б виправити те, що наробили раніше…

Таким чином, виходить, що причиною наших страждань є гріх: «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили.» (Римлянам 5,12).

Але ж, скажете, буває і так, що страждає праведник. Іов, наприклад. Чи Іосиф. Так, дійсно, буває. Однак, і для страждань праведника є свої причини.

Так, найбільшим Праведником, Який постраждав, причому асболютно безневинно (тому що Своїх власних гріхів не мав) був Господь Іісус Христос. Проте чи були причини, які спонукали Його принести таку жертву? Так. І першою причиною цього була Любов: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.» (Одкровення 3,16). Але, разом з тим, слід пам’ятати, що Бог допускає страждання Свого Сина для того, щоб викупити людство з-під влади сатани та смерті. А раз так, то і страждання самої людини, в тому числі праведника, Він допускає для того, щоб очистити її від гріха.

Справа в тому, що абсолютно безгрішних людей немає. Тому навіть правденики мусять від гріхів очищатися. Більше того, гріх необхідно не тільки простити, але й виправити. Позбавитись від проблеми мало, якщо не знайти її причину, то вона повернеться. Так і з гріхом - від нього треба не тільки позбутися, але його треба й виправити. Ось чому дуже часто після сповіді дається епітімія. Це не кара, а допомога. І саме так її потрібно сприймати - як допомогу у виправленні, а не як елемент страждання. Так само й Господь - прощає гріхи, але, разом з тим, допомагає їх виправити. В тому числі й через страждання.

І це, в багатьох випадках, благо для самої людини. Особливо, якщо у людини ще не повністю атрофована совість. Так, буває, що суд виправдовує злочинця. Проте, незважаючи на факт виправдання, він заспокоїтись не може - його совість весь час нагадує йому про те, що потрібно щось більше, ніж формальне прощення. Потрібне очищення через страждання. Дуже яскравий приклад - Раскольніков у «Злочині і карі» Достоєвського. Інший приклад знаходимо в Патерику. Хтось убив людину, але потім розкаявся в цьому гріху, пішов у монастир, і все своє життя каявся в тому що зробив, тому що розумів, що повинен постраждати.

Святий Паісій Афонський говорив, що міра очищення від гріха сбалансовується мірою страждання. Тобто, кожен гріх потребує якогось очищення. Багато хто вважає, що тільки кров’ю можна викупити гріхи. Всі інші види виправлення не давали відчуття очищення. І це стосується навіть тих, кого ми називаємо праведником. Вони страждають для того, щоб стати кращими. Так само, як золото мусить пройти вогняне полум’я, щоб очиститись від різного сміття: «Ось, Я очистив тебе, як в полум’ї серебро очищають. Я очистив тебе в горнилі страждань.» (Іс. 48,10)7

Є інша причина страждань праведника - це наука нам з вами. Праведник може терпіти біль для того, щоб показати нам приклад терпіння. Зрозуміло, що й вінець, який йому приготутвав Господь, буде більшим від того, який був приготований для всіх інших.

А взагалі, будь-яке страждання, має бути наукою. Наукою про те, що всі наші вчинки мають той чи інший результат. І не буває такого, щоб ми щось зробили, а воно не принесло плоду. Якщо ми цей плід не побачимо - то побачать наші діти чи онуки. І від нас залежить, яким він буде - добрим чи злим. Наведу приклад.

Напевне, багато хто з вас бачив жахливе фото зруйнованої вщент Варшави після того, як її в 1945 році покинули фашистські війська. На цих фото колись прекрасна столиця Польщі, столиця, яку вважали одним із найчудовіших на той час міст світу, предстає перед нами сотнями і тисячами куп каміння і цегли. З величезної кількості будинків у Варшаві не вцілів жоден! Такої незрозумілої на перший погляд ненависті вони не виказали більше ні до одного міста тодішньої Європи. Та що там казати, якщо майже з півтора мільйонного населення Варшави на день відходу німецьких військ в ній залишилось кілька сотень жителів. Знищення цього міста було схоже на якусь страшну й незрозумілу простій людині помсту. Та й самі фашисти пояснити таку ненависть до міста не могли.

Пояснення, як не дивно, ми знаходимо у зовсім іншому місці. Справа в тому, що в 1894 році у Варшаві, на Саксонській площі, було закладено камінь під будівництво новго Олександро-Невського собору. Спроектував його архітектор Л. М. Бенуа, а польський історик Пашкевич назвав його зведення «апогеєм сакрального будівництва». Дійсно, вражають не тільки розміри собору (лишень дзвіниця мала 70 метрів у висоту), але й його неймовірна краса. Так, стіни собру й основні будівельні роботи були закінчені за 5 років. А ось художнє оздоблення та прикрашення цього витвору мистецтва зайняло цілих 12 років! Розписаний він був Васнецовим та Гурьяновим, на його оздоблення було використано неймовірну кількість цінних та напівцінних металів, уральського мармуру, коштовного граніту, тощо. Було відлито 14 дзвонів, найільший з яких був п’ятим (!) за розмірами у Росії. Також, собор став знаменитим своїми панорамними мозаїчними іконами. Всього в Олександро-Невському соборі знаходилось біля 10 000 предметів, які мали культурну і художню значимість світового масштабу! І ось, в 1912 році собор освятили і відкрили.

Проте проіснував він не довго. Вже через 3 роки (у 1915) собор переробили під німецьку кирху (церкву), а потім почали звершувати там католицькі і протестантські служби.

В 1918 році, після того, як Польща отримала незалежність, польські націоналісти почали вимагати знищити собор. На їхню думку, він був симоволом російської експансії у Польщі, символом «московської Церкви», якій не було місця в новій державі.

На його захист стала інтелігенція, культурні та наукові діячі. Однак, їхні протести і пропозиції переробити собор під «музей мучеників польського народу» ніякого результату не дали. Вже в 1922 році зруйнували дзвіницю а в 1924 почали руйнацію всього собору. Офіційна версія - аварійний стан. Борці з православною святинею заявляли, що собор може впасти в будь-який момент. Проте, підірвати собор з першої спроби не змогли. І з другої також. І з третьої. Тоді були найняті спеціальні бригади, які шляхом великої кількості мікропідривів за 2 роки (!!!) собор все ж таки зруйнували. Всього, за свідченнями польських газет того часу, було скоєно 15 000 таких мікропідривів. Собор впав…

Влада підрахувала, що руйнування собору обійдеться міському бюджету в 30 млн. марок. Не в 25, не в 40, не в 50, а саме в 30. Таких грошей місто не мало. І тоді було придумане оригінальне рішення - кожен польський патріот і житель міста міг придбати собі «бон» - квиток вартістю в 30 марок, за який потім, після руйнації, можна було набрати «будівельного матеріалу» - тобто, цегли, з якої був збудований собор. Багато років потім «матеріалом, отриманим в результаті знесення» собору користувалися при будівництві Варшави. Менш цінні уламки пішли на укріплення берегів Вісли. А дорогоцінні граніти пішли на п'єдестали різних пам'ятників, будівництво мостів та інші міські потреби. Наприклад, деякі міські лавочки (przy Trasie W-Z) були зроблені з коштовного граніту, отриманого при руйнуванні собору. Кам'яний надгробок Ю. Пілсудського в краківському Вавеле частково виконано з найбільш цінних матеріалів, взятих зі зруйнованого православного собору. Мости, щаблі костьолів і навіть просто вдома (Kamienice przy Nowym Świecie) - всюди «в нагоді» стали залишки собору. Навіть знаменита варшавська русалочка сиділа на кам'яному блоці з собору Олександра-Невського …

А тепер, давайте повернемось до фото Варшави 1945 році - зруйновані будинки, зруйноване місто. Ви ще запитуєте про причину?

Дехто гадає, що через знищення святині може чогось досягунти - самоствердження, доказу свого патріотизму, тощо. Насправді ж, все, чого він може досягнути - це ганьба для себе особисто і сльози для своїх нащадків. Тому можна сміливо стверджувати, що наслідки для тих, хто страждає і тих, хто влаштовує страждання - різні.

З іншого боку, слід чітко усвідомлювати, що причинами всіх наших негараздів - і особистих і суспільних - є завжди проблеми в духовній сфері. Гріх впливає на всі сторони нашого життя! Відтак, якщо ми страждаємо, то причина цього не тільки в тому, що хтось або щось нам цих страждань завдає, а в тому, що ми мучимось через свої власні гріхи. Відповідно, щоб позбавитись страждань і проблем нам потрібно позбавитись в першу чергу від гріха.

Разом з тим, страждання потрібно розуміти не тільки в контексті терпіння, а й в контексті духовного вдосконалення. В такому випадку вони зовсіім по-іншому переживаються. Якщо сприймати страждання не як покарання, а як благо, то тоді їх набагато легше нести. ТОму що ти розумієш, для чого вони тобі - для очищення. Страждання - це не відбування покарання, а очищення - ось, про що ми маємо пам’ятати.

Це ж саме стосується і інших сторін нашого життя. Наприклад, потрібно правильно відноситися до своїх обов’язків. Якщо будемо думати тільки про те, щоб пошвидше від них позбавитись, то буде дуже важко, а якщо будемо відноситися як до праці во славу Божу, то це буде благословінням.

Тому, в черговий раз задумуючись над проблемою страждань, давайте спробуємо проаналізувати її в більш широкому контексті, ніж «біль і мука». Давайте добавимо в цей контекст ще й такі речі, як очищення, прощення, терпіння. І тоді, кожного разу, коли ми зустрічатимемось із ним, ми будемо з вдячністю говорити: «Слава Богу за все!»


Больше публикаций

Благотворительность
БФ «Фавор» запускает новый проект (відео)

БФ «Фавор» запускает новый проект, который направлен на помощь общине УПЦ в селе Ходосы.